Shashlik Company
SHASHLIK COMPANY
ФОТО І КІНО СТУДІЯ
Shashlik Company - це проєкт створений Лазоренко Анастасією
Моя творчість
Авторські фото
Мій серіал
Проєкт DocUaDream
Вікторія Городинська
20 років
м. Київ
Навчається на режисерку
м. Київ
Навчається на режисерку
Інтерв'ю
Від дитини війни до волонтера: історія Вікторії з Миколаївки
Бойові дії 2014 року завдали шкоди усій Україні, але особливо дітям, які проживають на території Донбасу. Були зруйновані як школи, будинки і парки, так і мрії, надії і дитинство. Школярам терміново була потрібна допомога. Небайдужі люди почали створювати волонтерські ініціативи, спрямовані на поміч цим дітям. Вікторії на момент бойових дій було 13. Тоді вона стала однією з тих, кому допомогли волонтери. А зараз вона допомагає іншим сама.
Зараз Вікторії 20 років. Вона навчається на режисерку в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Цю професію Віка обрала ще у школі. На цей вибір вплинули волонтери. Перше знайомство Вікторії з ними відбулося в 2014 році. Вони розповідали школярам про кіно, театр, мистецтво, журналістику.
Віка розповіла, що її перша зустріч з волонтерами була нервовою. Спочатку до школи приїхали волонтери ініціативи "Новий Донбас". Їх зібрала режисерка Лариса Артюгіна.
Зі слів Вікторії, спочатку вона сприймала волонтерів з недовірою, не знала, як з ними спілкуватися, як знайти підхід, і навіть боялася. З часом дівчина зрозуміла, що саме в цей період життя вона отримала чи не найцінніший досвід і враження.
Першим проєктом волонтерів було свято Святого Миколая. Віка підмічає, що хоч її рідне місто і називається Миколаївка, свято Миколая у них відмічати не прийнято. Волонтери разом зі школярами організували лялькову виставу тіней для молодших учнів. Старші були авторами, продюсерами, режисерами, постановниками.
"Ми самі вирізали фігурки, створювали екран, озвучували казку, по якій робили виставу."
З часом це переросло у повноцінний шкільний гурток, до якого долучалися зацікавлені учні.
Також волонтери розповідали учням про суть роботи журналіста. З їхньою допомогою школярі почали випускати свою міську газету. Вони були вільні у виборі тем. Ніхто з дорослих не втручався у процес. І Вікторії ця свобода подобалась найбільше.
"Якщо ми вважали, що через відсутність місць дозвілля підлітки починають вживати алкоголь та палити, ми так і писали."
Але не обійшлося і без конфліктів. Директори сусідніх шкіл та міська адміністрація були незадоволені, що газета висвітлювала проблеми міста.
Віка також пригадує проєкт, пов'язаний з документальним театром. У ньому школярі розповідали про жахи війни, стосунки із батьками, закоханості. Для Вікторії це мало лікувальну дію, і вона відчула, що не одна має такі проблеми.
Пам'ятною була документальна вистава "Діти та військові". Суть полягала у тому, щоб діти задавали питання військовим, які проживали у Миколаївці. Вікторія поділилась з одним військовим історіями друзів, чиї батьки загинули або воювали по той бік фронту, а потім спитала, що він відчуває, коли вбиває людей.
"Такий був кремезний чоловік, якому було років за 40 - він розплакався".
Також військовий розповів про доньку, якій виповнилося пару місяців і яку він на той момент не бачив. Вікторія засмутилася, що завдала болю людині своїм питанням.
Ця ситуація допомогла дівчині зрозуміти, що все не так просто та однобоко, як здається.
Після цього проєкту Віка з іншими підлітками подорожували Україною та за кордоном. Вони побачили різноманіття життя та світу. Це відкрило майбутній режисерці очі та допомогло визначитись з професією.
"Я зрозуміла, що найцікавішою частиною мого життя було заняття режисурою у різних гуртках".
Ще з дитинства Віка влаштовувала для батьків вистави пальчикових ляльок. У режисурі їй подобається ділитися досвідом з іншими людьми.
"Через свій біль, через те, що я пройшла і те, що в мене болить, я можудоторкнутись до інших і допомогти їм"
Вікторія вважає, що Україні необхідні волонтерські організації, які допомогатимуть підліткам формувати світогляд.
"Дорослим людям потрібно донести цим ‘пораненим’ дітям, що вони не самі".
За словами Вікторії, молодь Донбасу ставить на собі хрест через те, що не отримує уваги, та не бачить можливості вирватися зі своїх містечок. Дівчина відчула на собі, як це страшно, тому стежить за волонтерськими ініціативами в Луганській та Донецькій областях. Одним із проєктів, які зацікавили Віку, була кіноверсія вистави-інсталяції німецького режисера Георга Жено "Misto to go". Вона була створена за розповідями школярів про життя в містах на лінії вогню і проходила в рідному місті Вікторії - Миколаївці.
Зараз майбутня режисерка разом з командою волонтерів займається реалізацією проєкту "Момо". Його мета - моральна підтримка школярів з прифронтової території.
"Це філософський проєкт, бо підліткам задається багато питань, які матимуть на них вплив у майбутньому".
Ініціатором створення є вищезгаданий режисер Георг Жено, з яким Вікторія познайомилася ще у 2014 році. Тоді він зібрав команду для роботи з дітьми в Миколаївці. Наразі, відбувся лише перший етап проєкту - знайомство з учасниками та темою, над якою вони працюватимуть.
Бути волонтером - значить добровільно допомагати іншим людям і не вимагати нічого натомість. Але за словами нашої героїні, волонтери все ж отримують набагато більше, ніж віддають.
"Ти ніколи не програєш, лише отримаєш більше любові, натхнення та бажання іти далі".
Вікторія на власному досвіді знає, як важко залишитися сам на сам з проблемами. Вона зрозуміла, наскільки молоді допомагає зв'язок з дорослими людьми, і вирішила, що не залишиться байдужою.
"Я можу допомогти іншим так само, як допомогли мені".
Люди, які рятували дитинство в Миколаївці
Віка розповіла, що її перша зустріч з волонтерами була нервовою. Спочатку до школи приїхали волонтери ініціативи "Новий Донбас". Їх зібрала режисерка Лариса Артюгіна.
Зі слів Вікторії, спочатку вона сприймала волонтерів з недовірою, не знала, як з ними спілкуватися, як знайти підхід, і навіть боялася. З часом дівчина зрозуміла, що саме в цей період життя вона отримала чи не найцінніший досвід і враження.
Першим проєктом волонтерів було свято Святого Миколая. Віка підмічає, що хоч її рідне місто і називається Миколаївка, свято Миколая у них відмічати не прийнято. Волонтери разом зі школярами організували лялькову виставу тіней для молодших учнів. Старші були авторами, продюсерами, режисерами, постановниками.
"Ми самі вирізали фігурки, створювали екран, озвучували казку, по якій робили виставу."
З часом це переросло у повноцінний шкільний гурток, до якого долучалися зацікавлені учні.
Як діти самі запустилиміську газету
Також волонтери розповідали учням про суть роботи журналіста. З їхньою допомогою школярі почали випускати свою міську газету. Вони були вільні у виборі тем. Ніхто з дорослих не втручався у процес. І Вікторії ця свобода подобалась найбільше.
"Якщо ми вважали, що через відсутність місць дозвілля підлітки починають вживати алкоголь та палити, ми так і писали."
Але не обійшлося і без конфліктів. Директори сусідніх шкіл та міська адміністрація були незадоволені, що газета висвітлювала проблеми міста.
"Діти та військові" - проєкт, що навчив чути
Віка також пригадує проєкт, пов'язаний з документальним театром. У ньому школярі розповідали про жахи війни, стосунки із батьками, закоханості. Для Вікторії це мало лікувальну дію, і вона відчула, що не одна має такі проблеми.
Пам'ятною була документальна вистава "Діти та військові". Суть полягала у тому, щоб діти задавали питання військовим, які проживали у Миколаївці. Вікторія поділилась з одним військовим історіями друзів, чиї батьки загинули або воювали по той бік фронту, а потім спитала, що він відчуває, коли вбиває людей.
"Такий був кремезний чоловік, якому було років за 40 - він розплакався".
Також військовий розповів про доньку, якій виповнилося пару місяців і яку він на той момент не бачив. Вікторія засмутилася, що завдала болю людині своїм питанням.
Ця ситуація допомогла дівчині зрозуміти, що все не так просто та однобоко, як здається.
Після цього проєкту Віка з іншими підлітками подорожували Україною та за кордоном. Вони побачили різноманіття життя та світу. Це відкрило майбутній режисерці очі та допомогло визначитись з професією.
"Я зрозуміла, що найцікавішою частиною мого життя було заняття режисурою у різних гуртках".
Шлях до волонтерства
Ще з дитинства Віка влаштовувала для батьків вистави пальчикових ляльок. У режисурі їй подобається ділитися досвідом з іншими людьми.
"Через свій біль, через те, що я пройшла і те, що в мене болить, я можудоторкнутись до інших і допомогти їм"
Вікторія вважає, що Україні необхідні волонтерські організації, які допомогатимуть підліткам формувати світогляд.
"Дорослим людям потрібно донести цим ‘пораненим’ дітям, що вони не самі".
За словами Вікторії, молодь Донбасу ставить на собі хрест через те, що не отримує уваги, та не бачить можливості вирватися зі своїх містечок. Дівчина відчула на собі, як це страшно, тому стежить за волонтерськими ініціативами в Луганській та Донецькій областях. Одним із проєктів, які зацікавили Віку, була кіноверсія вистави-інсталяції німецького режисера Георга Жено "Misto to go". Вона була створена за розповідями школярів про життя в містах на лінії вогню і проходила в рідному місті Вікторії - Миколаївці.
Зараз майбутня режисерка разом з командою волонтерів займається реалізацією проєкту "Момо". Його мета - моральна підтримка школярів з прифронтової території.
"Це філософський проєкт, бо підліткам задається багато питань, які матимуть на них вплив у майбутньому".
Ініціатором створення є вищезгаданий режисер Георг Жено, з яким Вікторія познайомилася ще у 2014 році. Тоді він зібрав команду для роботи з дітьми в Миколаївці. Наразі, відбувся лише перший етап проєкту - знайомство з учасниками та темою, над якою вони працюватимуть.
Бути волонтером - значить добровільно допомагати іншим людям і не вимагати нічого натомість. Але за словами нашої героїні, волонтери все ж отримують набагато більше, ніж віддають.
"Ти ніколи не програєш, лише отримаєш більше любові, натхнення та бажання іти далі".
Вікторія на власному досвіді знає, як важко залишитися сам на сам з проблемами. Вона зрозуміла, наскільки молоді допомагає зв'язок з дорослими людьми, і вирішила, що не залишиться байдужою.
"Я можу допомогти іншим так само, як допомогли мені".
Над інтервю працювали:
Лазоренко Анастасія
Макодай Аліна
Катуніна Даша
Сентська Катерина
Лазоренко Анастасія
Макодай Аліна
Катуніна Даша
Сентська Катерина
Фільм mova.ua
Фільм про Вікторію Городинську та її ставлення до мови
